Веломаршрут (velorout) Броды - Подкамень - Кременец - Онишківці.

Броды - Салашка - Накваша - Підкамінь - Горбанівка - Дудин - Крутнів - Лосятин - Почаїв - Затишок - Дунаїв - Куликів - Підлісці - Кременець - Іква - Хотівка - Онишківці.

Художня частина

Доброго часу всім. З’явилось в мене декілька вихідних на Великодні свята.
Зрозуміло, свята сімейні¸тому, жінка з дитиною були благополучно відправлені «до мами».
Сам же, маючи тягу до свіляких історичних, святих та цікавих місць, вирішив ці свята провести з своїми побратимати з сімейства «Велороут».
Склав маршрут, наперед прорахував потяги та ночівлі.
Відстань на три дні - не велика - близько 200 км (див. технічну частину).

Розділили мої блукання:
Шеф (Velorout)

Наташа - жінка Шефа

Віктор – мій спібробітник (новачок)

Андрій (Kievpass) – (новачок)


Вважаю, що наші пригоди почалися ще з моменту купівлі квитків на потяги. Шеф (Velorout) з Наташою взяли квитки на потяг, що приходить до Бродів на пару годин раніше. Ми (я, мій співробітник Віктор та Андрій з Велокієва) взяли на пізніше. Квитків же на зворотній потяг до Києва на 13.04 на жаль так і не з’явилось. Вирішили вжати наш «розмірений» 3-денний екскурсійний маршрут до 2-х днів та взяти квитки на 12.04. Чесно кажучи, вагався, чи ми зможемо повноцінно оглянути якісь пам’ятки долаючи сотню в день…

Приїхали в Броди десь близько 4.00 та «впали на хвіст» (а точніше в готель) Шефу з Наташою – драстє, ми вже тут.

Поколесили трішки по нічним Бродам, перекусили в готелі та розпочали нашу екскурсійну програму.
Першою була Бродинська велика синагога, побудована ще в 1742 році. Але під час другої світової туди потрапила «бімба». Після війни совєти вирішили не відновлювати єврейську пам’ятку, а просто замурували в ній всі входи та виходи. Не дивлячись на це синагога в напівзруйнованому стані стоїть й до сих пір дякуючи високій якості будівельних матеріалів того часу.

Далі поколесили до Бродівського замку. Бродівський замок був побудований гетьманом С. Конецпольським в 1630-35 роках але був реконструйований в середині XVIII ст. С. Потоцким під його резиденцію. Зараз там знаходиться якийсь державний заклад. Візуально ця будівля не має нічого спільного з замком. Про те, що там колись таки був замок нагадує збережений оборонний вал з напівзруйнованою системою казематів, з частини яких торгашами з межуючого базару благополучно зроблені сховища для їх пожитків, а з частини – туалети…




Далі по треку був палац Тишкевичів, побудований одноіменною графинею в 1909 р. Зараз в цій будівлі знаходиться Бродівське лісництво. Інтер’єри – не збереглись.

Тут нас спідкав перший прокол.

Далі їдемо на Підкамінь. Дорога – нічого особливого (переважно асфальт різної якості).

Зупинка в селі Накваша.
Магазин, перекус.


Підкамінь.


Так добре склалося, що в Підкамені ці вихідні знаходиться мій колега по роботі з Києва – сімейний лікар Смаль Богдан Олександрович (точніше приїхали з дружиною Галею до батьків на свята).
Зідзвонився – «Так, звісно заїжджайте!»
Ми ще вагалися заїжджати разом, чи я сам просто заїду привітатися.

Ми навіть не чекали такого прийому. Нас чекав щирий український прийом та ситний сніданок (хоча всі вже якби й перекусили, але страви були настільки смачні, що ми не змогли відмовитися). Щиро дякую тобі Богдан!


В Підкамені ми подивилися два цікавих місця: Чортів камінь та Домініканський монастир

Чортів камінь.

Величезний (16-метровий) камінь-останець, в честь якого дали назву селищу. На вершині каменя видовбано 6 ям-могил. В дохристиянські часи (ще IX-X ст.) тут було язичницьке капище. Біля самого каменя знаходяться кам’яні хрести XVII ст., походження яких до кінця не визначено.

Домініканський монастир.

Величезний комплекс, розташований на горі Рожениця на окраїні селища побудований в XVII-XVIII. За іншою версією – монастир заснований києво-печерськими монахами в XIII ст. В 1944 совєти закрили монастир та зробили з нього тюрму з приміщеннями для катувань. Зараз в цих приміщеннях розташована невеличка підземна (я б сказав умовно підземна) церква. З 1950-х років й по нині на частині території розташований психоневрологічний інтернат. З 1997 р. ведеться реставрація.

Далі ми вирішили проїхатися до Почаєва не по треку, а улюбленими грунтами.


Тут, на улюблених грунтах чекав мене прокол. Швидко все забортували та поїхали.


Традиційне групове фото біля одноіменної назви населеного пункту.


В Почаєві пробули недовго. Мені одному пощастило зблизька подивитися Свято-Успенську Почаївську лавру та затаритися сувенірами. Група тим часом зробила перекус та відпочила. Описувати архітектурні та історичні особливості Почаївської лаври не стану, так як ми, за браком часу, фактично в ній не були.
Відпочили та поїхали далі.

В Кременець заїхали в другій половині дня. З усіх намічених пам’яток встигли подивитися головну: Кременецький замок, розташований на вершині Замкової гори (гора Бона).
Цікавим був також сам підйом на гору. Улюблені торчки… Фрагментами згадувалися минулорічні Карпати.


Піднявшись до підніжжя Замкової гори ми вирішили розділитися. Андрій з Наташою спустились назад в місто для пошуку кафе для перекусу. Ми ж вирішили подивитися Кременецький замок.
Мушу сказати, що новачок Андрій (Kievpass) хоча по фізичній формі трішки нам поступався, але з ним дуже цікаво оглядати всі старовинні пам'ятки. Завжди якісь історичні цікавинки розповість про кожне місце. Така собі "ходяча енциклопедія".
На одному з підйомів Шеф сказав що ще залишилось 30 метрів набору висоти та поїхав вперед. Мій співробітник Вітя зрозумів це в прямому розумінні та взявши велосипеда на плечі поліз на гору…


Я, підїхавши до Віті, зрозумів, що Шеф мабуть вже на вершині (не сумніваючись в його фізичних можливостях та згадавши Піп-Іван) теж почав збиратися.
Збираємось, я до половини, Вітя – майже до кінця. Чуємо голос: «ей, куди ви полізли?» Виявилось, Шеф поїхав по траверсу:

Кременецький замок.

Побудований в XII ст. на вершині Замкової гори. В 1648 р. був взятий штурмом та повністю зруйнований козацьким загоном М. Кривоноса. Збереглися башта з воротами та оборонні стіни, вздовж яких ми проїхались/пройшли, роздивляючись пейзажі міста.

Віктор примудрився розбити свої гламурні скляні зелені окуляри. Але примірявши їх після падіння, його образ придбав досить креативний вигляд.


З Кременця поїхали в Онишківці, де в нас запланована ночівля. Щира господиня Любов Василівна радо зустріла нас, пригостила смачною вечерею та надала нам апартаменти для ночівлі.


Шеф з Віктором та Наташою ще пішли до Джерела Святої Анни утрясти ситну вечерю, а інші лягли відпочивати.



Фотоальбом

Технічна частина>>>

День другий>>>

Ночівля>>>>