Веломаршрут (velorout) День 2. Кам'янець-Подільський - черешні - Хотин2.

Підйом, сніданок. Господар садиби виявився доволі комунікабельним, розділив з нами сніданок, розповів багато цікавого про здешні місцевості.



Цікавою особливістю вулички є те, що майже всі будинки були як би "прибудовані" до скелі. Цікаве явище. Таке бачив тільки в Європі.

На підїзді до замку прийшлося проїхати по навісному мостику, який страшно хитався та після проїзду якого ще хвилин 5 тремтіли ноги і руки...
Велосипедисту на замітку. Для уникання травм та небажаних купаннь під мостом, його краще переходити пішки, а не так, як це зробили дехто з нас,













Одесити вирішини їхати своїм маршрутом. Тому, на жаль, ми зними більше не побачилися.
Далі тримаємо наш маршрут на Хотин. Знову проїхалися повз замок.


При виїзді з Кам'янець-Подільського натрапили на "Банджи-Джампінг" - моя "Мрія ідіота". Наташа, почувши цю фразу з моїх вуст, різко закомандуваля їхати вперед, бо в нас немає часу. За що їй велике спасибі! Та й страшнувато щось воно виглядає, все це дійство...


Але я ще колись повернусь сюди та стрибну! Але не сьогодні. І може не завтра...
Поїхали далі. Десь на рівні с. Цибулівка трек завів нас в бурелом... Декілька сот метрів - і ми знайшли паралельно доріжну.



Наш орг (Влад antishok) на ходу, їдучи та паралельно балакаючи зі мною, вирішив ускладнити собі задачу ще третім дійством: перекусити (побалуватися) бананом. Чьорт пабєрі! - ніхто не вспів вигукнути цієї легендарної фрази. Все сталося блискавично та досить небезпечно. Не знаю, як виглядало позаду, але коли голова з шлемом Влада опинилась під моєю лівою педалею, час ніби сповільнився... Слава Богу що падіння закінчилось легкими саднами та відбитим кріплення ЖПС навігатора.
Версія орга: ми просто їхали в два ряди




Під'їхавши до паромної переправи через гирло р. Дністер та р. Смотрич, що на рівні с. Устя, нам повідомили, що паром тільки-но відправиився та наступна відправка - через 1год 40хв (!!!)




Один Влад сидів та хвилювався щоб ми встигли доїхати до місця ночівлі (і не дарма!). Хоча, хто знає, які думки мають турбувати орга, щоб сидіти на одному місці півтори години...


На прибуваючому паромі ми побачили нашого "однодумця", забув ім'я (сподіваємось ти прочитаєш цей звіт та даси про себе знати). Хлопчина з Кам'янець-Подільського, в повній "екіпіровці", на правильному велі. Все як треба. Виявилося, що він нас взнав. Точніше взнав Шефа (Сашу) - по бандані.
Висновок: хочеш щоб тебе скрізь взнавали - не змінюй бандани. Сказав що давно вже знає сайт velorout.com.ua, перечитав та переглянув безліч наших маршрутів, знає на відстані багатьох наших учасників та дуже радий з нами познайомитися вживу. Обмінялися масою інформації за досить короткий час. Обіцяв викласти свої звіти. Чекаємо...


Погрузилися на паром. Відплили. За 15-20 хвилин курсування парому відкривалися надзвичайно мальовничі краєвиди канйонів. Готовий був проплисти на ньому ще декілька разів.


Перепливши на паромі ми опинилися на такому собі "п'ятачку" (або апендиксу), що омивається з обох сторін Дністром. Їдучи цим апендиксом, по узбережжі нам траплялися поодинокі групи відпочиваючих в палатках та на авто.
Судячи з цього зробили висновок: це одне з місць, ідеально підходячих для велотуристів з баулами. Дуже ефектні краєвиди (канйони) навпроти, пологий (більш-менш) рельєф, широка річка - що може бути краще?


Одною з наших сьогоднішній цілей були ЧЕРЕШНІ!
Точніше черешневий сад. На жаль, наш трек дещо плутав дороги і заставив трохи понервуватися, коли маршрут пішов по пшеничному полю. Але, швидко прорахувавши похибки, ми таки вийшли на правильний маршрут.


Переправившись на паромі ми потрапили в Чернівецьку область. Цікавою особливістю цих країв є криниці, а саме: кожна має чашку (іноді прив'язану мотузочком, іноді - ні), та більшість дуже мальовничо (як на наш погляд) зовні оздоблені, накштат капличок на прикарпатті.


Так, полями, горбами, лісами нарешті ми, після довгих блукань, дісталися черешневого саду. Та знову накинулися на черешні (як в фільмах жахів ). Черешень - море, більшість вже перестиглі. Різні сорти: і чорні і червоні і жовті, і великі і малі...


Так прошло близько години. Наїлися під зав'язку. Залишилося якимось чином доїхати до Хотина. Рушити в дорогу з повними шлунками черешні доволі нелегко. Але ми рушили. Полями, грунтами, селами почали повзти в сторону Хотина.


Проїхавшись вдосталь грунтовими зпусками та підйомами Чернівеччини більшість з нас відчули таку собі "тяжкість" зверху живота та "легкість" знизу... В хід пішло активоване вугілля.
Тому, порада від Веталя (Vetal555) (і я з нею погоджуюсь).


Перед вживанням ВЕЛИКОЇ кількості черешні, чи то вишні, чи яблук - обов'язково зробити легкий перекус. Тоді органічні кислоти, що містяться в них не будуть так сильно подразнювати стінки кишковика, викликаючи його спастичну реакцію (другими словами - діарею).
Розрахувавши, що по світлому не встигаємо доїхати до ночівлі промальованим маршрутом, тим паче з частими "піт-стопами", наш орг - Влад antishok, вирішив не обтяжувати собі карму прокльонами товаришів, та скоротив маршрут, докативши комфортно асфальтом. За це ми йому дуже влячні!





В Хотин теж заїхали вже в сутінках. Наш ГОтель, знаходився якраз на в'їзді в місто (фактично на його околиці). Як-то кажуть - картина маслом: сутінки, жодної душі, ліс, закинута автозаправка, замикані ролети кіосків, ми і ГОтель з "рум'яною" адміністраторшою . Нагадує одноіменний фільм К. Тарантіно "От заката до рассвета". Але то таке...

Технічна частина >>>>

<<<< День 1

День 3 >>>>