Зона відчуження

Два місяці тому ми вже їздили відселеними територіями.
Цього разу спробувала зменшити асфальтну частину (після Народичів їхати було дуууже нудно), додати грунтів (аби знайти ще 2 закинутих села) і трасу замінити другорядним асфальтом (що то за асфальт - будемо побачити)...
Частина маршруту між Недашками і (Поліським) - пошук сіл, будуть блукання, рух по азимуту та інші веселощі
(по знімкам зі спутнику ніби якісь доріжки є, але всяко може бути: на карті видно щось схоже на зрошувальні канали)...

Ну що ж, тримайте і моє відєніє 22 вересня .

Відразу хочу подякувати штурманам Жені (Ewgenium) за роль головного і Дімі МАХНО за роль помічника.
Порцію вдячності від учасників я отримала кілометрів через 35 після старту

Ранок "порадував" дощем. Хтось не поїхав, хтось крався з дому так

оскільки рідня не розуміла такого безумства . У електричці мали вологі зади і надію на день без опадів...
Загалом нас у вагоні зібралося немало: троє велороутів і наших 11 велоорганізмів:
= Ul@senko
= JunkieIsMe
= Armen
= Ewgenium
= Dimax
= СТАС
= konst
= Romasja
= Geronimo
= solver
= MAXHO
Доїхали швидко і весело. У Малині вирішили розділитися:
- велороути поїхали своїм маршрутом;
- Geronimo, konst, Romasja, solver) поїхали за треком Юри;
- зі мною залишилися JunkieIsMe, Armen, Ewgenium, Dimax, СТАС, MAXHO.
Рушили. Вітерець на шляху до Недашків не дуже приємний був, але доїхали нон-стоп.
Цікаво було, що там чекає після асфальту... Біля трактору у Недашках зустріли велороутів, які саме влаштували там фотосесію




Після цього наші шляхи розходилися у різні боки.

Тому ми попрощалися до електрички і рушили.
З`їхавши з асфальту, заміряли фон: 9 мкр. Менше, ніж у Києві.
Грунтівку трохи зіпсувала вантажівка, яка там нещодавно проїхала після дощу, але їхати можна...
Можна було. Доки трек не вперся в ліс. Сосновий. Грибний. Ні не так - ГРИБНИЙ. І дуже вологий...

Доріжки не знайшли, пішли напрямки. Женя, який йшов перший, намок найбільше.
На галявинці зупинилися, аби надати провіднику вологозахист

Десь у цей же час пролунала думка, що орг малює треки у пейнті ...
Сосни скінчилися - почався ліс. Хащі. Струмки/болота

Потім поле з травою (це вже за щастя було)

Хвилин за 5 вийшли на чудову грунтівку. 2 хвилини на перекус

і в дорогу. Нарешті можна ЇХАТИ.
Назустріч з лісу вийшли два грибники... Цей промисел процвітає у тих краях

С.Малинка так і не знайшли, схоже, це все, що від нього залишилося


Фон у межах норми

Дісталися с.Слобода. Дорогу нам перегородила велика калюжа

Обійти не вийшло, форсували її зліва

Будинки у селі переважно зруйновані, знайшли лише сліди цивілізації

дивну природу

і одну хатинку

Як не дивно, хатка не фонить

На відміну від повітря/землі/велосипеду, що стояв на доріжці поряд

Це вперше фон був вище норми.
Подальша дорога, якщо вірити картам, мала бути прямо на с.Великі Кліщі. Пряма і досить велика.
Вона і справді була непогана, але за це ми мали розплатитися форсуванням зрошувального каналу.

контакти у польоті

Вода дуже холодна. Комарі. Рятувалися сміхом (але то було і насправді весело). Фон підвищений

Сухі шкарпетки після такого развлєчєньїца - то неземна насолода
Далі їхали чудовою грунтівкою



яка в с.Великі Кліщі перейшла у асфальт. Старенький, але досить пристойний.
В самому селі, яке, судячи по будовам, було досить немаленьким і небідним, зупинялися кілька разів, аби поглянути на будинки.
Це забрало немало часу, але то була ціль поїздки, тому його було геть не шкода





"Люди добрі, дайте води напитись, бо такі голодні, що аж нема де переночувати"

Особисто мене найбільше вразила ця веранда

Здається, ще недавно тут сиділи люди. Відпочивали, спілкувалися, чай пили...
Виїхали на трасу, до церкви. Звідти поїхали на Поліське. Звернули з траси, за кількасот метрів прокол у Жені. Змінили камеру. Рушили.

У Поліському асфальт і досі є (хоча і з огріхами)

будинки великі


А це, схоже, був магазин чи клуб

Тут ми мали вирішувати, що робити далі: або асфальт і встигаємо на електричку о 18:30, або таки доїздимо до с.Малі Кліщі і повернемося біля опівночі. Одностайно обрали варіант їхати на Малі Кліщі і фінішувати на електричку о 20:15, оскільки всі, окрім Армена, живуть в 10-20 хв. їзди від Святошина (Армена ж дічна докатка додому не засмучувала).
Тож вирішили знайти містечко для обіду, перекусити і їхати далі по треку.
До речі, у кінці Поліського дозиметри вже сигналізували про постійне перевищення фону. Подальші хвилин 20 їхали з "сиренами".
Але не все було так просто. За селом наштовхнулися на кладовище

Досить доглянуте, дорога туди непогана (грунт/пісок), очевидно, його нерідко провідують.
Фон підвищений


(у повітрі іноді показувало до 160 мкр)
Затримуватися бажання не було, тому ми швиденько, городами-городами поїхали далі.


Прощавай, Поліське

У лісі зростали грибочки-мутанти

і фон залишався вище норми

та і комарі не сприяли травленню, тому обід відклали до с.Малі Кліщі. Спочатку доріжка була так собі

Потім почалися галявинки

А далі виїхали на чудову грунтівку, яка і домчала нас до КП Малі Кліщі.
Далі спілкування з охоронцем, фото на пам`ять

і дорога на виїзд з Любарки (вояка на КП попрохав нас обідати там, аби йому не дісталося за нашу нелегітимну появу).
У самому селі живе 2 бабці, які не захотіли доживати віку на чужій землі

По дорозі на трасу у селі нас перехопив "міліцейскій патруль", але завдяки нашому красномовству діалог відбувся і ми роз`їхалися, побажавши один одному хорошого дня.
Це вже потім, у електричці, до нас дійшло: ми не заїздили через КП, а виїздили через нього :D , чим і озадачили охорону .
Як нам було сказано, по Поліському і В. і М. Кліщам не можна їздити, ібо ми всє умрьом .
На питання "А де ж хоча б один знак? Де інформація, доступна широкому загалу?" отримали відповідь, що таблички вішають регулярно, але на них полюють коварні грибники і збирачі ягід.
Виїхали на трасу, зупинилися на обід

Машин за цей час проїхало аж дві, і один грибник на мотоциклі заїхав у ліс.
Тиша. Спокій. Благодать... Щоправда, фон підвищений

Це останній раз фон був вище норми, далі перевищень ми вже не фіксували.
Останнє з кинутих сіл на нашому маршруті - с.Северівка.
Багато цегляних будівель, великі фундаменти, які поросли ялинами і соснами, асфальтовані вулиці


Далі вже їхали жилими селами: Розсохівське - Гута Ксаверівська - Сарновичі - Булахівка - Берестовець - Ходаки - Грозине - Коростень.
До Сарновичів і 7 км після села - грейдер з "пральною дошкою", яка змушувала вилки добряче працювати.
Після цього - досить пристойний асфальт.
У Сарновичах зупинилися поповнити запаси води/їжі

Місцеві спочатку заявили, що магазин вже зачинено, але потім напоїли нас чаєм трохи подіставали нетверезими бєсєдами

Біля Варшавки (кому пісь-стоп, кому перепочинок)

Дорога додому


Показники (з мого комп`ютера):
- проїхали 131 км
- середня 17.8 км/год (як на мене, досить непогано, враховуючи форсування лісу, хащі, водойми різного калібру)
- по треку (109 км): 25 км асфальт на початку трека, і 27 км у кінці, середина - грунти/хащі, піску мінімум.
- проколів - 1
- падінь - 3
Ціллю поїздки був не високий темп, а відвідини закинутих сіл, пошук шляхів, заміри радіаційного фону.
Не дивлячись на заборони, то є наша історія, і мені хотілося б її встигнути побачити, оскільки, судячи по швидкості, з якою природа поглинає сліди людського перебування, років за 5-10 там вже мало що залишиться.
Поїздки до відселених територіх однозначно ще будуть. Деякі намітки вже є.
Група зібралася чудова, весела, і що найголовніше - терпляча (про що свідчить те, що я досі жива ).
Ну і, звичайно, всім великих МЄДАЛЄЙ і ПЄДАЛЄЙ

Технічна частина: >>>>

Опис другої групи по цьому маршруту: >>>>