*
ДЕСНЯНСЬКИЙ
СОКІЛ
СЕРГІЙ ГНАТОВИЧ
РУДЕНКО
(1904-1990)4 вересня 1943 року Короп–перший з районних центрів Чернігівщини–буввизволений від німецько–фашистських загарбників . Раділи люди, переживши за два роки окупації страшне пекло, обіймами зустрічали воїнів–визволителів.
5 вересня розділив цю радість із земляками генерал–лейтенант авіації, командувач 16–ої повітряної армії С. Г. Руденко. Він проїхав на своєму «віллісі» вулицями селища, зупинився коло батьківської хати. Біля нього швидко зібрався гурт людей, зав’язалась
розмова, в якій поєднались сумні розповіді про звірства фашистів з думками про майбутнє життя, про відбудову. Люди пишались своїм земляком - небесним соколом, бажали вдалої бойової дороги, швидкого визволення рідного краю та знищення фашизму в його лігві.
Саме з нашого селища, із землі талановитого винахідника Миколи Кибальчича, почався зліт у небо Сергія Гнатовича Руденка. Тут він народився 20 жовтня 1904 року.
У своїй книзі «Крылья Победы»(М.,1985),описуючи визволення України, рідних місць, він згадує дитинство і юність (переклад В. Михайленко): «Війська вийшли до Десни. Були звільнені Глухів, Конотоп і мій рідний Короп. Я дуже розхвилювався: там минули моє дитинство і юність.
Пам’ять знову, мов наяву, воскресила напівзабуті далекі роки.
Короп входив тоді до складу Чернігівської губернії. Мій батько був шевцем–кустарем, хворів на сухоти і в тридцять два роки помер, залишивши матір з трьома дітьми.
Мені–старшому–йшов сьомий рік. Важко було матерігодувати нас. Та все ж вона вирішила віддати мене до церковної школи, пізніше я закінчив двокласне училище міністерства народної освіти і в 1917 році почав працювати учнем у шевця Журавля–колишнього учня мого батька.
Після Лютневої революції в місті створили драматичний гурток, куди увійшла місцева інтелігенція, в основному вчителі. Гроші, які збирали за вистави, передавали на благодійництво.
Учасники цього гуртка вирішили на свої кошти навчати в гімназії двох хлопчиків із бідних родин. Одне місце запропонували моїй матері, вона довго радилася із сусідами й родичами і нарешті наважилась: «Можливо, бог допоможе, і Сергій буде освіченим».
Другим щасливим хлопчиком виявився Микола Соломко.
Ми обоє добре навчалися, хоча «прославились» як забіяки. Так минули грізні 1917-1918 роки. Настав 1919-й.
Вирувала громадянська війна. Драмгурток розпався, і я перестав одержувати допомогу, але кидати навчання уже не хотів. Наша група ходила на заняття на другу зміну. І я вранці працював спочатку в комітеті бідноти, потім у волосному управлінні помічником податкового інспектора. Пізніше був лічильником в районному податковому бюро, десятником в партії по вивченню рік Оки та Десни. Через три роки закінчив середню трудову школу.
Вісімнадцятирічним хлопцем вступив до комсомолу, працював технічним секретарем райкому партії. До нашого району увійшло містечко Нові Млини. Було вирішено укріпити органи влади в Нових Млинах, направити головою Ради колишнього моряка Сергієнка,* Підготовлено за матеріалами меморіального музею М.І.Кибальчича.секретарем парторганізації і комітету бідноти комуніста Гайдука, секретарем Ради і комсомольської організації
мене. Гайдук і я почали працювати на початку квітня 1923 року. Ми удвох налагодили життя партійної і комсомольської організацій, комітету
бідноти, Ради, залучили активістів до управління містечком.
Я хотів продовжити освіту і попросив райком комсомолу відпустити мене на навчання і в другій половині серпня виїхав до Києва.
Вступні екзамени всюди уже закінчились, і навіть через Київський обком комсомолу мені не вдалося влаштуватися на навчання. Додому повертатись теж не хотілось.
Влаштувався на роботу трамвайником і став готуватись до екзаменів, щоб здати їх у наступному році.
Якось в обкомі комсомолу мені сказали , що є можливість вступити до Київської артилерійської школи або в училище льотчиків. Я швидко збігав в обидва заклади, дізнався кого вони готують. Більше сподобалось авіаційне. Подав туди заяву, пройшов медичну комісію, здав екзамени і був зарахований курсантом.
А у вересні 1924 року довелось попрощатись з Києвом. Училище перевели в Ленінград і перейменували у Військово – теоретичну школу Червоного повітряного флоту. Так почався мій шлях в авіацію.»
У квітні 1925 року С.Г. Руденко закінчив Ленінградське Військово–теоретичне училище і з групою випускників його направили для подальшого навчання до Качинської школи льотчиків, яку він закінчив у 1927 році. Як здібного випускника Руденка направляють для продовження навчання до Військово-повітряної академії ім. М. Є. Жуковського.
У 1932 році Сергій Гнатович закінчив командний, а в 1936 році–оперативний факультет цієї академії і одержав призначення на посаду командира авіа-бригади.
Велику Вітчизняну війну наш земляк пройшов від першого до останнього дня. У статті « На варті миру і труда» («Деснянська правда».–1978.–21 лютого) Сергій Гнатович згадує: « Величезна армія була кинута на нашу Вітчизну. Я тоді командував авіаційною дивізією на Далекому Сході. Та за короткий строк наше з’єднання уже воювало проти загарбників, що рвалися до столиці нашої Батьківщини.»
У 1941 році в битві за Москву Руденко командував спочатку дивізією. Та невдовзі був призначений на посаду командуючого Військово–повітряними силами 61-ї армії, а на початку 1942 року–заступником командуючого і командуючим Військово–повітряними силами Калінінського фронту. В цей період за дорученням Сталіна Руденко організовує бойові діїавіації по розгрому німецько-фашистських військ під Москвою.
Потім Сергій Гнатович командував авіацією Волховського, Брянського, Північно–Західного фронтів.
У вересні1942 року була сформована 16-а повітряна армія, командуючимякої булопризначено генерал-майора авіації Руденка. Він командував цією армією в боях під Сталінградом, на Курській дузі, при звільненні Лівобережної України, в Білорусії, Вісло–Одеській, Східно-Померанській і Берлінській операціях.
« Багато боїв у пам’яті,-згадував Сергій Гнатович.–Добре потрудилисянаші соколив Сталінградському небі. Вони здійснили 114 тисяч бойових вильотів, знищили 3567 літаків ворога, скинули на його позиції десятки тисяч бомб. Армія, якою я командував,
пройшла ратний путь від Волги до Ельби. На її рахунку близько трьохсот тисяч бойових вильотів. Збито більше 5-ти тисяч літаків з фашистською
свастикою, виведено з ладу 3564 танки, 7762 гармати, знищено 173 тисячі гітлерівців. 221 льотчик-Герої Радянського Союзу. А Савицькому, Борових, Голубєву та Аметхан-Султану присвоєно звання двічіГероїв Радянського Союзу.»Важливу роль 16-а повітряна армія відіграла в заключній операції другої світової війни–взятті Берліна. С.Г. Руденко у статті «Падіння Берліна» («Нові горизонти».–1975. 9травня) писав: «16 квітня 1945 року о третій годині ночі за місцевим часом війська 1 Білоруського фронту пішли в останній наступ. Довгі роки ми ждали цієї миті, і, коли до неї лишились лічені хвилини, я відчув глибоке хвилювання. Ці чотири роки, доки ми йшли сюди, здалися довгими, як життя. Йшли ми по зруйнованій рідній землі, йшли через
попелища і руїни міст і сіл, йшли назавше прощаючись з сотнями, тисячами загиблих товаришів...
Ось воно перед нами, лігво фашистського звіра.
І так хотілось, щоб наша 16-а повітряна армія зробила достойний внесок в заключну битву з фашизмом. Тільки б не зіпсувалася погода!..
Вийшов з приміщення і з радістю побачив небо, густо засіяне зорями.
...На світанку частини 16-ої повітряної армії, призначені для дій в денний час, включилась у бій. Їм допомагала 4-а повітряна армія.
Штурмовики розчищали шлях піхоті, знищуючи вогневі точки і артилерію противника.
Бомбардувальники наносили удари по крупних опорних пунктах ворога, діяли на вузлах залізничних і шосейних доріг, не допускаючи підходу резервів противника до поля бою.
Йшли великі повітряні бої. Тільки за перші п`ять днів операції винищувачі 16-ої повітряної армії провели 545 повітряних боїв і збили 497 німецько-фашистських літаків.
Масовані дії радянської авіації над об’єктами Берліна почалися в ніч на 25 квітня. Берлін був охоплений полум’ям. Наші льотчики розбомбили десятки складів з боєприпасами і пальним, зруйнували багато ворожих укріплень, знищили безліч живої сили і техніки ворога.
З 29 квітня радянська авіація припинила основні дії над Берліном. Тільки винищувачі надійно блокували з повітря німецько-фашистське угрупування і прикривали свої війська.»
В боях за Берлін льотчики 16-ої повітряної армії провели 2600 бойових та розвідувальних вильотів. Сфотографували ворожу територію загальною площею 155200 квадратних кілометрів. Це допомогло вивчити систему оборони і розташування фашистських військ на ділянці наступу 1-го Білоруського фронту. 23 квітня 1945 року генерал Руденко передав командуванню фронту план операції «Салют», згідно з яким 1368 літаків армії знищили основні об’єкти фашистів. За вдале керівництво армією, особисту мужність і героїзм генерал-лейтенанту авіації Сергію Гнатовичу Руденку Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 серпня 1944 року було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Крім того, наш земляк за видатні заслуги
нагороджений п’ятьма орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами
Жовтневої революції, двома орденами Суворова 1-го ступеня, орденом Суворова 2-гоступеня, орденом Кутузова 1-го ступеня.
Цікавий факт фронтової біографії нашого славного земляка повідала газета «Новігоризонти» за 22 жовтня 2005 року. У статті «Генерал і шофер–земляки» розповідається про те, що майже всю війну шофером у Руденка був коропчанин Федір Федорович Паляничко, нині покійний. У Коропі мешкає його дружина Ольга Ананіївна. Вона згадує розповіді чоловіка про війну, про те, як він кілька разів рятував життя своєму командирові. Велику Вітчизняну війну С.Г.Руденко закінчив у званні генерал–полковника авіації. По війні наш земляк–вже у званні Маршала авіації–працює на різних командних посадах у
Радянській Армії. Командував авіацією Білоруського воєнного округу, військово-десантними військами, авіацією дальньої дії. У вересні 1949 року його призначено начальником Головного штабу Військово–повітряних сил СРСР, а в 1958 році–першим заступником Головнокомандуючого Військово-повітряними силами.
Маршал Руденко літав на перших радянських реактивних літаках «Миг-9» і «Як-15», був головою державної комісії по прийому нової реактивної техніки. З його безпосередньою участю проходило становлення авіації у 50-60-і роки минулого століття. Уквітні 1961 року, після повернення Ю.О. Гагаріна на Землю, командування Військово–повітряних сил влаштувало прийом, на якому з промовою виступив С.Г.Руденко і вручив вітальну адресу та Грамоту першому космонавтові. Потім він очолив Військово–повітряну академію ім.. Ю.О. Гагаріна, де весь свій великий досвід передавав молодим авіаторам.
С.Г.Руденко жив насиченим життям, про яке дають уяву його відповіді на запитання кореспондентів газети «Вечерняя Москва» за 19 жовтня 1984 року (цитується мовою оригіналу):
«-Кор.: Вы находитесь на ответственной работе в Министерстве обороны. Ну а досуг, отдых? Как вы обычно проводите свои свободные часы?
-
Руденко: Военный человек верен дисциплине всю жизнь. Встаю в 6 утра. Час посвящаю гимнастике. Много бываю на свежем воздухе...
-
Кор.: Простите, Сергей Игнатьевич, одному из нас как-то довелось быть на даче, и первое, что бросилось в глаза, -цветы...
-
Руденко: Да, цветы с женой выращиваем по–прежнему. Досуг посвящаем чтению. Немало общих тем находится в беседах с сыном. Он кандидат технических наук, доцент, преподает в академии им. Жуковского. Внучка–будущий филолог, учится в МГУ».
Сергій Гнатович ніколи не забував своєї малої батьківщини–рідного Коропа. З йогодопомогою тут відкрито та укомплектовано експонатами меморіальний музей М.І.Кибальчича. Маршал палко підтримував космічні традиції нашого «зоряного містечка» і сприяв тому, щоб у Коропі з`явився найкращий у країні гурток ракетомоделістів. Його члени разом зі своїм наставником Іваном Денисовичем Синьогубом були неодноразовими
переможцями Всесоюзних змагань ракетомоделістів. Їх як дорогих гостей приймав у себе Руденко, організував для них екскурсію по Зоряному.
Воїн–патріот, він очолював Центральний штаб Всесоюзного походу місцями бойової і трудової слави радянського народу.
У жовтні 1978 року С.Г.Руденко разом з космонавтом Юрієм Романенком приїхав у рідний Короп на святкування 125-річчя з дня народження М.І.Кибальчича. В цей час рішенням виконкому Коропської селищної ради народних депутатів йому присвоєне звання почесного громадянина Коропа. А 25 серпня 1983 року сесія Чернігівської Міської ради ухвалила рішення про присвоєння нашому землякові звання почесного громадянина
Чернігова.
Справжній бойовий літак, встановлений у сквері поблизу меморіального музею
М.І.Кибальчича,-один з останніх подарунків Маршала авіації Коропщині.
10 серпня 1990 року Сергій Гнатович Руденко відійшов у вічність. Його поховано на Новодівичому кладовищі в Москві.
Даниною пам’яті й шани герою - земляку став обеліск, відкритий до його сторіччя (2004рік) у центрі Коропа. Восени 2007 року, святкуючи 64-ту річницю визволення Коропщини від фашистських загарбників, вдячні нащадки відкрили в райцентрі Алею Героїв, де серед побратимів–фронтовиків увічнили нашого славного Маршала.