Веломаршрут (velorout) Карпати 2014. День 9.

Ранок останнього дня. Відчувається припіднятий командний дух, як для останнього ривка. Хозяйка готелю замість сніданків приготувала кожному по 2 бутера, огірку та кусочку пирога. Цікаво було б її посадити на вел і на Боржаву після такого сніданку.

Мішка знайшов свого побратима...


Маршрут видався набагато складнішим, ніж всі сподівалися. Спочатку довгий пологий підйом.
Пофоткали туман у підніжжя гори - красота неописуєма!


Далі почалося... Підйоми - спуски, підйоми - спуски. Частина підйомів по хребту були настільки круті, що ми обходили їх по стороні (траверсом). Траверси не завжди були проіздні (точніше більшість була в чорничнику по коліна, деколи до поясу).


На одному з траверсів наш Мішка (Юрка) як завжди, вирвався вперед та на одному з схилів, в кущах побачив виводок диких поросят. На що він тоді сів і що відчув - можна тільки здогадатися. Поросята побігли далі, хлопці вже почули тільки їх тупіт. Першу половину шляху нас супроводжували джерела майже на кожному схилі. До речі схили, по яким ми проїзджали траверсом гори були достатньо круті, тому приходилось частенько спішуватися, що забирало багато часу.


На одному з хребтів зустріли групу мотоциклістів.


Пішовши далі по Боржаві - я з шефом (Саша) вилізли на гору Магура - дуже крутий підйом, як для велосипедиста, так і для пішого туриста. Інші учасники вирішили піти в траверс по чорничнику (зліва, як йти на Воловець). Саме там вони зустріли джерело - мабуть єдине на тій ділянці шляху (ця інформація корисна туристам, ідучим по Боржаві), після - джерел НЕ БУЛО.


Після Магури шеф, у зв'язку з реальною складністю маршруту і втомою деяких учасників (в т.ч. мене), планував зробити спуск з хребта раніше, але порахувавши реальну відстань, ми вирішили дійти наш трек до кінця.
Висновок: хребет Боржава наполовину їздабельний і тільки для Лосів - велосипедистів з великим досвідом та доброю фізичною формою.


Ледь дійшовши/доїхавши до останньої гори, перед спуском, ми побачили памятник Вячеславу Чорноволу. Потім від мешканців взнали, що він тут виріс, проживав, та саме в Воловці був вперше арештований КГБістами. Спуск видався цікавим. Місцями дуже різким - приходилось спішуватись.


Складність спуску ще полягала в величезній кількості калюж та наприкінці - реальній багнюці, яку намісили лісовози. Намісивши багнюки (так званих "лікувальних карпатських грязей") ми зайшли в один з готелей, помилися. На жаль наші вели так і поїхали в "лікувальних грязях" на Київ. У Воловці посиділи в кафешці (де листаєш меню на 10 сторінок, а потім взнаєш, що з харчів є тільки гречка, капуста та курина відбивна). Попрощалися з одеситами. Якесь суховате видалось прощання - мабуть все-таки ця подорож для них видалась не з легких (можливо мені так здалось).
Приїхали на залізничну станцію, запакували вели, сіли в потяг на Київ.


Сівши в потяг (на жаль так само в різні вагони) ми на сусідніх місцях зустріли ту саму групу велотуристів з баулами, які з нами їхали 1 серпня з Києва. Вони розповіли, що коли проїзджали Яремче та Ворохту, місцеві мешканці розповідали, як група якихось велосипедистів (на дорогих роверах) десантувалась на бусах у Ворохту щоб їхати по горам та хребтам. Вгадайте, про кого вони балакали? Дуже приємно було чути, що про нас пішла чутка по всій окрузі.
Значить все-таки наш маршрут був зачотним!

Технічна частина>>>>

<<<<Назад